Американський історик Снайдер про расове підґрунтя путінської війни та спробу формування «здоровішого» російського народу

Американський історик Снайдер про расове підґрунтя путінської війни та спробу формування «здоровішого» російського народу, фото-1

Американський історик Тімоті Снайдер вважає, що Росія в нинішній війні проводить “амбітну політику расової трансформації”.

«Близько трьох мільйонів людей, переважно молодих жінок і дітей, були депортовані з окупованих Росією територій», – пише Снайдер . – Щонайменше 200 тисяч, а можливо, до 700 тисяч дітей були примусово вивезені до Росії. (Для порівняння: нацистська Німеччина під час Другої світової війни депортувала на асиміляцію близько 200 тис. польських дітей).

Пропонуємо вашій увазі роздуми американського історика.

«Коли Володимир Путін каже, що росіяни та українці – це одна нація, він має на увазі, що українці погодяться на застосування сили. Російське планування війни ґрунтувалося на припущенні, що українська ідентичність – це щось поверхове, привнесене ззовні, і що її можна викорінити швидким військовим ударом, фізично знищивши еліти, які нібито спираються на чужину.

Така форма геноциду виявилася неможливою, оскільки базувалася на помилкових розрахунках. Українська самоідентифікація поширена та глибока серед населення України, і люди самі проявляють ініціативу, щоб допомогти країні перемогти у війні. У цьому сенсі українську ідентичність під час війни спостерігати легше, ніж російську.

Дійсно, ця війна ставить питання: що таке Росія? Путін не зміг відповісти на це питання позитивно. Якщо він щось пропонував, то прив’язати російську ідентичність до української, хоча він цього не хотів. Судячи з російських ЗМІ, зараз росіяни розуміють себе переважно як «антиукраїнців».

Як рекомендували нацистський теоретик права Карл Шмідт і російський фашист Іван Ільїн , російська політика починається з визначення ворога. Тут слід сказати, що таке визначення не може бути точним. В офіційній російській риториці Україна як ворог – це сховище всього, чим лякають пропагандистів: нацисти, геї, євреї, нацисти-геї-євреї тощо. Зараз найпопулярніша думка, що Україна – батьківщина сатанізму. Це добре відповідає вченню Ільїна.

Серед російських еліт немає чіткого образу Росії. Проте є прихована расова ідея, яку можна побачити в політиці. Путін поділяє зі своїми ультраправими прихильниками занепокоєння демографічною ситуацією: мовляв, скоро нас буде мало, а їх буде забагато.

Хоча Росія не змогла досягти військових цілей, поставлених її лідерами в Україні, вона проводить амбітну політику расової трансформації. І тут я маю на увазі не політику геноциду проти України (хоча ми побачимо, що ці дві речі перетинаються), а внутрішньоросійську євгеніку – спробу шляхом боротьби сформувати «здоровіший» російський народ.

З початком війни та оголошенням мобілізації значна частина російської інтелігенції та середнього класу виїхала за кордон. З точки зору Путіна, це було необхідне «самоочищення», під час якого Росія «випльовувала» зрадників (його слова), як лайку. На початковому етапі вторгнення, а пізнішесеред мобілізованих, частка етнічних меншин була вищою, ніж у загальній популяції. Це також змінює етнічний склад населення Росії, роблячи його більш «російським». По-третє, зараз Росія звільняє свої в’язниці і відправляє цих людей воювати і вмирати в Україні. Це також відверто подається як зачистка російського населення.

Всі ці дії зменшують чисельність населення Російської Федерації. Але четверта расова акція з лишком компенсує ці втрати. Йдеться про систематичне захоплення українських жінок і дітей та їх депортацію на територію Росії.

З окупованих Росією територій було депортовано близько трьох мільйонів осіб, переважно молодих жінок і дітей. Щонайменше 200 тисяч, а можливо, до 700 тисяч дітей були примусово вивезені до Росії. (Для порівняння: нацистська Німеччина під час Другої світової війни депортувала на асиміляцію близько 200 тис. польських дітей). Логіка полягає в тому, що цим жінкам доведеться вийти заміж за росіян, і діти виростуть росіянами.

Стратегія депортації підпорядковується тій самій логіці, яка виправдовувала вторгнення Росії в Україну: що українці — це лише білі пророси, які не усвідомлюють своєї справжньої ідентичності, і що їх можна змінити силою. Депортовані жінки та діти проходять через «фільтрувальні табори», де чоловіків, яких вважають безнадійними українцями, просто вбивають.

З точки зору українців, це геноцид і причина, чому нам потрібно виграти війну. З юридичної точки зору вони мають рацію: хоча російські чиновники продовжують хвалитися тим, скільки дітей викрала Росія, ця практика чітко визначена конвенцією 1948 року як геноцид.

Ведеться дискусія про те, чи є Росія фашистською державою. Євгенічний характер нинішньої війни має відношення до цієї дискусії. Вже десятиліття Путін говорить про світ без правил, світ постійної боротьби за ресурси, яка визначатиме (цитую його виступ 2012 року), хто буде лідером, а хто стане «аутсайдером» і «неминуче». втрачають свою незалежність».

Коли у вересні 2022 року Путін оголосив про анексію нових українських територій, він сказав, що правила не поширюються на Росію, оскільки це особлива цивілізація. При цьому він процитував, як це часто робить, російського фашистського мислителя Івана Ільїна.

Таким чином, визначення Росії залишається «порожнім»: це просто раса, яка перемагає інші нації в змаганні за ресурси, і змагання починається з расової чистки. Це ніби фашистський погляд на стан речей.

У цьому світлі Росія стає «антиукраїнською» і в іншому сенсі. Українська політична подача на війні не має нічого спільного з расою, а базується на цивільній самообороні. Тоді як російська військова євгеніка базується на страху перед майбутнім, українці наполягають на тому, що їхня найвища мета – це свобода, тобто відкрите майбутнє, повне можливостей.

війна в Україні 2022
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
3 перегляди в грудні
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати